Церква на стороні зла

Illustration

Церква на стороні зла

Аби зрозуміти Ватикан, треба знати його історію, але це той випадок, коли зрозуміти – не значить знайти виправдання.
Хіба ж так дивно, що організація, яка під час Другої світової стояла на стороні Гітлера, зараз опинилася на стороні Путіна?
Папа Римський Франциск вразив українців своєю нещодавньою заявою про те, що у російсько-українській війні «сильнішим буде той, хто матиме мужність підняти білий прапор». Це – зовсім не та заява, яку можна спрямовувати до обох сторін. Бажати миру ціною анексії українських територій і бажати миру шляхом виведення російських військ – аж ніяк не рівнозначні з моральної точки зору позиції, тож як мінімум слід було розмежувати сторони. Із формулою «Росія буде сильніша, якщо підніме білий прапор», можна погоджуватися чи ні, але вона принаймні не є морально огидною. Стверджувати, ніби Україна стане сильнішою від капітуляції – цинічна нісенітниця.
Після шквалу критики Ватикан змушений був пояснювати, що не мав на увазі капітуляцію України. Зокрема директор прес-служби Ватикану Маттео Бруні, змушений був звертати увагу на інші слова Папи: «Переговори ніколи не є капітуляцією». Але Франциск бажано чи підсвідомо вибрав дуже вдалий образ для переговорів із Росією, адже перейти до переговорного процесу із агресором, що продовжує окупувати твої території, це – безперечно переговори під білим прапором капітуляції.
Пропонувати Україні «мужньо підняти білий прапор» і водночас заперечувати, що підтримуєш нашу капітуляцію – когнітивний і смисловий дисонанс безпрецедентної ницості.
Абсурдно звертатися із вимогами миру до жертви агресії, навіть якщо звертаєшся «до обох сторін».
Я не маю наміру зберігати дипломатичність у своїх оцінках Ватикану. Той, хто бажає капітуляції України – обирає сторону зла. Франциск уже не вперше виступає із заявами типу «не все так однозначно», закликає до переговорів замість припинення російської агресії.
Ватикан прекрасно усвідомлює, що переговори із Росією є легітимізацією її зазіхань. Ідея, ніби із Путіним є про що розмовляти передбачає, що у його діях є певна раціональна складова чи готовність до компромісу, передбачає, що компроміс з боку України, щодо власної територіальної цілісності, є обґрунтованим. Сама ідея переговорів, постійно трансльована ЗМІ, спотворює сприйняття ситуації.
Є зло, агресор, окупант, ґвалтівник, мародер, військовий злочинець, а є його жертва. Вони не несуть рівної відповідальності за те, аби помиритися! Закликати їх до переговорів – означає, прикидатися, ніби сторони мають взаємно визнавати інтереси одне-одного. Але це було би визнанням інтересів ціною повного ігнорування прав, справедливості і моралі. Це був би світ, у якому домінує право сили, а не сила права. Позиція Ватикану мене не навіть дивує.
Церква лише проголошує себе маяком моралі, але ж на кожному повороті історії вона знову і знову ставала на сторону зла.
604 роки інквізиція катувала і страчувала людей. На відміну від катування, убивство заборонене у десяти заповідях, але церкву це якось не зупиняло. При чому інквізиція – не спадок виключно далекого темного середньовіччя, остання жертва була спалена на вогнищі у 1826р. Здавалося, не треба бути генієм етики, аби усвідомити, що катувати людей – погано.
Православна церква інквізиції не мала тільки тому, що функцію релігійних репресій узяла на себе безпосередньо держава (характерними були заслання до Сибіру). Звісно, не масштаб інквізиції, але ось деякі витримки із імперського законодавства, аби сформувати уявлення:
«Сообразно с сим общим правилом, Губернаторы имеют надлежащее чрез городские и земские полиции смотрение, чтобы при отправлении богослужения и всех церковных обрядов никем не были нарушаемы должное благочиние и тишина, и чтоб за всякое, противное сему, хотя бы и без умысла действие, виновные подвергались ответственности по законам. Губернаторы оказывают в сем отношении нужную защиту и пособие и другим, свободно исповедуемым в Империи, религиям, наблюдая токмо, чтоб никто не был в оные совращаем из Православия и вообще не дозволяя никому из иноверных воспрещенного законами привлечения в свое исповедание»
«Если исповедующие иную веру пожелают присоединиться к вере Православной, никто ни под каким видом не должен препятствовать им в исполнении сего желания»
«Произведения словесности, наук и искусств подвергаются запрещению цензуры на основании правил сего Устава: Когда в оных содержится что либо клонящееся к поколебанию учения Православной Церкви, ее преданий и обрядов, или вообще истин и догматов Христианской веры»
Церква шукала і знаходила у Біблії виправдання рабству. Релігія не допомогал відрізнити добро від зла, а знайшла спосіб представити зло – добром. Трагедія трансатлантичної работоргівлі (а це близько 12 мільйонів чоловік, проданих у рабство) виправдовувалася у очах рабовласників тим, що вони нібито «рятують душі африканців, прилучаючи їх до церкви».
Православна церква узагалі володіла десятками і сотнями тисяч кріпосних, при тому, що в Російській імперії кріпосний мав менше прав, аніж чорношкірий раб у США. Одній тільки Києво-Печерській лаврі належало 70 тисяч кріпаків!
Папа Римський Пій ХІ-й, проповідував, що Муссоліні був «посланий провидінням Господнім». Це, нагадаю, сказано про людину, що винайшла фашизм. Його послідовник Пій ХІІ-й прямо підтримував Гітлера. Православне духовенство також зустріло фашистів хлібом і сіллю, але у даному випадку їх дії хоча б пояснюються комуністичними репресіями.
Виправдати усе це благодійністю доволі складно, особливо враховуючи, що «благодійна організація» витрачає пожертвувані гроші на золоті куполи та розкішні храми. Або і на мерседеси, люди Божі чомусь їх полюбляють більше за хворих та знедолених.
Путіна підтримують і Франциск, і Гундяєв, просто один соромиться більше за іншого. Мені, якщо чесно, абсолютно нецікаво розбиратися яка із церков гірша. Я мав на меті донести іншу думку:
Церква стала на бік зла не «раптом», а знову.
У цьому насправді немає нічого дивного, адже інституційна релігія не передбачає морального розвитку. Якщо етична система «походить від Бога», то вона проголошується досконалою. Будь-який відступ від неї проголошується не моральною деградацією. Зауважте, що спалювані на вогнищі інквізиції єретики були не безбожниками, а якраз набожними людьми, що просто мали власну думку щодо Біблії та моралі.
Церква намагається зберегти монополію на істину, якою не володіє.
Через пару поколінь, а може й раніше, церква буде прикидатися, ніби ніколи не виступала проти визнання прав сексуальних меншин, так само як зараз прикидається, що не підтримувала рабство чи пригнічене становище жінок. Так само, як покоління тому уже ігнорувала, що у Біблії написано про зґвалтування, зокрема Второзаконня 22:28-29: «Коли чоловік зустріне незайману дівчину, яка ще не заручена, схопить її, злучиться з нею і їх застануть на цьому, то чоловік, який це скоїв, віддасть батькові дівчини п’ятдесят срібняків, а вона буде його дружиною. Через те що скривдив її, він більше ніколи не зможе її прогнати».Так, деякі частини були занадто очевидно аморальними навіть для работорговців.
Суспільство постійно примушує церкву визнати підсумки власного морального розвитку, гуманізм, свого часу створений у опозиції до християнства, зараз став його невід’ємною частиною. Але в моменті, церква завжди протистоїть змінам, неважливо позитивним чи негативним. Церква протистоїть самій ідеї зміни, бо вона заперечує святість.
Для церкви, політики на зразок Путіна, Гітлера, Муссоліні чи навіть Трампа репрезентують шлях у минуле.
Неважливо чи мова іде про відновлення Римської чи Російської імперії, неважливо, що саме має на увазі підтримуваний євангелістами Трамп зі своїми пропозиціями «знову зробити Америку великою», неважливо, що творитимуть солдати під гаслом «Gott mit uns» (З нами Бог). Головне – вони хочуть повернути політичний час у зворотному напрямку.
Церква опиняється на стороні зла не тому, що є втіленням зла, а тому, що зло є ворогом майбутнього.
Папа Франциск прекрасно розуміє, що не може прямо симпатизувати Путіну, але гомофобські заяви про моральну деградацію Європи – саме те, що церква хоче чути, хоч і боїться говорити. Зараз він підіграє російському диктатору, замість того, аби спрямувати платформу церкви на його рішуче засудження. Ватикан стримується, зараз він залежний від громадської думки і вже не має над нею такого контролю, як колись. Але якщо така можливість відриється, не дивуйтеся, що церква прямо стане на бік військових злочинів і геноциду.

ІНШІ ДОПИСИ
Illustration

залиште свій відгук

Дякую за ваш відгук!

Вашу думку тут цінують!

Can't send form.

Please try again later.

Illustration