Метафора абсурду

Illustration

МЕТАФОРА АБСУРДУ

​Дозвольте запропонувати абсурдну метафору, для пояснення абсурдної реальності. Уявіть собі, що існує фірма, бізнес якої полягає у розбиранні мостів. Вони просто ріжуть важливий об’єкт інфраструктури на брухт, і переробляють шматочки, скажімо, на брелки для ключів. Прибуток цієї фірми менший від вартості побудови моста. Новий міст будують на гроші платників податків, доводиться, бо економічна шкода від знищення мосту ще більша від його вартості. Саме тому інфраструктуру і будують, що її відсутність коштує економіці дорожче від її зведення.​Абсурд, правда ж? Але приблизно так деякі підприємства діють по відношенню до екології. Природна інфраструктура, яка забезпечує нас повітрям, водою та можливостями для сільського господарства знищується одними людьми, а ціна її захисту та відновлення лягає на інших – платників податків. А ще, платникам податків доводиться оплачувати візити до лікаря, породжені зруйнованою природною інфраструктурою.​Тож коли я чую, ніби «занадто жорстке екологічне законодавство заважає бізнесу», я думаю: «добре». Бо я не хочу, платити ціну за розібрані кимось мости. Якщо не покладати ціну на бізнес, то ціна від цього нікуди не зникне. Ми всі її усе-одно заплатимо. Що зникне, так це мотивація виробників витирати за собою сраку. Людство створило систему у якій гімно витирає не той, хто срав, а той, на кого срали. Якщо виробництво стає неприбутковим за умови компенсації екологічної шкоди, значить увесь цей час бізнес був збитковим для економіки у цілому.​Ціна екологічного забруднення має бути покладена на забруднювачів. Тільки тоді бізнес почне активно впроваджувати усі доступні технології із захисту оточуючого середовища. Патентні агентства просто забиті екологічними рішеннями, які не застосовуються через свою неприбутковість. Не треба очікувати від бізнесу моральності, бізнес завжди буде оптимізованим довкола прибутку. Проблема у тому, що зараз цей прибуток вираховується за поламаною формулою, у якій шкоду завдають одні, а ціну за неї сплачують інші. Розрив між діями та наслідками призводить до патологічно неадекватних рішень. Екологічна шкода для економіки у цілому – дуже дорога, але ми створили систему, в якій вона економічно вигідна саме для тих, хто має можливість її завдавати.​Доки ціну за шкоду навколишньому середовищу не буде покладено на бізнес у повному обсязі (визнаю, з економічних причин цей процес має бути поступовим), ми не побачимо вирішення проблем, які усе більше стають питанням життя та смерті для всього людства. Економічна система, що руйнує власну екологію – нестійка і в довготривалому відношенні нежиттєздатна. Тому політична система не може дозволяти ізольованої прибутковості екологічних руйнівників, перекладаючи ціну на решту суспільства.

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ
Illustration

залиште свій відгук

Дякую за ваш відгук!

Вашу думку тут цінують!

Can't send form.

Please try again later.

Illustration