необхідність та неминучість розпаду росії

Illustration

необхідність та неминучість розпаду росії

Для переважної більшості росіян, розпад їхньої країни залишається одним із найбільших страхів. Навіть умовна ліберальна опозиція прагне уникнути його за будь-яку ціну. Цим страхом активно користуються і Путін, і російська пропаганда, презентуючи цей «геополітичний кошмар», як єдину альтернативу путінському правлінню.Одна із причин такого страху чисто ментальна. Росіяни схильні пишатися розмірами своєї країни і сприймати їх як альтернативу величі. Для таких горе-патріотів розпад був би особистою трагедією, уже другою після розпаду СРСР. Однак особисто я вважаю, що «удар по величі» піде таким людям тільки на користь, нинішній психічний стан путінського патріота навряд чи можна вважати здоровим. У більшості випадків «вялічіє нє лєчіца» і уже досягло термінальної стадії, але можливо хоч симптоми будуть не такими виразними. Більш об’єктивною (але усе ще помилковою) є історична причина. Росіяни із жахом згадують розпад радянського союзу і подальшу кризу дев’яностих. Російська історична міфологія вибудовує причинно-наслідкові зв’язки усупереч хронології, стверджуючи ніби криза породжена розпадом, а не розпад породжений кризою. Але якщо пригадати затримки із виплатами ще радянських зарплат та пусті полиці ще радянських магазинів, можна задатися цілком слушним питанням: «Якщо не розпад, то що породило кризу»?
Криза 90-х спричинена не тим, що держава стала меншою, а тим, якою великою вона була до того.
Дев’яності стали лише підсумком тривалої системної кризи СРСР. Розміри російських імперських проектів породжують у Москви алергію на свободу, а без свободи неможливо побудувати процвітаючу економіку. Московські державні проекти є принципово штучними утвореннями, що силоміць утримують національно різнорідні регіони, а комбінація із великоросійським шовінізмом залишає єдиними способами асиміляції масову депортацію та геноцид. Керувати такою державою можливо тільки «згори», адже будь-яка автономія на місцях відразу запускає відцентрові процеси.
Росія – наче геополітична чорна діра, адміністрування якої колапсує у надцетралізацію під дією власної географічної гравітації.
Росія не може бути вільною, доки залишається великою.
Водночас, Росія, як і будь-яка інша держава світу, не може бути ефективною, доки не стане вільною. Система у якій «ініціатива наказуєма» вбиває перспективи власного розвитку заради утримання контролю. А контроль Росія прагне утримувати заради збереження розміру. Управління не те що СРСР, а навіть РФ у ручному режимі не має шансів бути швидким, гнучким та ефективним, не має шансів реагувати на потреби людей та вчасно вирішувати проблеми. Показовими стали сеанси спілкування Путіна із народом під час Прямих ліній, де до президента постійно зверталися із питаннями на зразок «відремонтуйте нам дорогу». Скільки у Росії доріг? А скільки Прямих ліній і як часто вони відбуваються? І нарешті, в якому стані російськи дороги у результаті?
Сучасні процеси глобалізації однозначно довели, що налагодження економічної співпраці не потребує спільного адміністрування. Незалежні країни Європи економічно пов’язані між собою краще у рамках ЄС ніж регіони Росії у рамках єдиної держави. Демократичні країни на зразок Японії та Ізраїлю однозначно довели, що демократія і свобода важливіші для економічного розвитку та добробуту ніж природні ресурси. Контраст між колишніми ГДР та ФРН або Північною і Південною Кореями лише підкреслює безперечну економічну цінність свободи.
Але при тому всьому не слід ігнорувати важливі відмінності РФ від СРСР, через які останньому було розпадатися значно легше. Так чи інакше, СРСР складався із союзних республік із визначеними кордонами та нехай і обмеженим у можливостях, але справжнім владним апаратом. Україна та Білорусь навіть мали власні місця в ООН із моменту її заснування. Отримати міжнародне визнання власної незалежності радянським республікам було значно простіше, аніж буде російським суб’єктам федерації. Крім того великою проблемою для майбутніх уламків Росії буде вихід до морських торгівельних шляхів. Процеси русифікації та знищення історичної пам’яті також відбувалися на безпосередній території РФ активніше, аніж у колишніх республіках. Силовий, репресивний апарат Росії також залишається сильним, а населення пасивно-слухняним.
Для того, аби на історичному горизонті замайоріли реальні перспективи розпаду Росії мав би скластися цілий ряд обставин… проблема Росії у тому, що всі ці обставини вона наближає семимильними кроками.
1. Значне ослаблення російської армії. Слабкість має стати не тільки реальною, але й показовою, потенційні уламки мають втратити перед федеральними військами страх. Поміж загальним провалом СВО, бунтом Пригожина та рейдами РДК російській армії усе важче утримувати свою репутацію, а від амплуа «другої армії світу» лишилися хіба анекдоти. 2. Значне ослаблення російської економіки. Санкції, удари по російським НПЗ, переорієнтація економіки на військові потреби та потенційна конфіскація російських активів усе гостріше ставлять перед суб’єктами федерації питання: «Чи варто лишатися у складі Росії».3. Падіння підтримки влади. Замість чергового «кримського консенсусу» Путін отримав усе наростаюче невдоволення якщо не самим фактом війни, то її результатами. Образ розвідника, що усіх переграв тане на фоні постійних звинувачень Заходу, у тому що Путіна знову і знову «всі обманули». Червоні лінії щораз доводиться витирати за собою при відступі і перемальовувати десь подалі. Черги за Надєждіна, похорон Навального та усе більше випадків протесту на виборах показують не просто зміну настроїв росіян, а дещо значно важливіше – росіяни перестають вважати Путіна популярним і усе мене вірять у його намальований рейтинг.4. Втрата державою монополії на насильство. ЧВК уже стали поширеним явищем, регіони формують локальні військові підрозділи, а у людей на руках усе більше зброї. Еліти потроху готуються до великого переділу власності тож власні збройні загони входять у моду.5. Загострення міжетнічних конфліктів. Регіони ніколи особливо не любили Москву, але контраст мобілізації у багатьох породжує відверту ненависть. Місцеві політичні активісти небезпідставно розглядають непропорційну мобілізацію як форму геноциду малих народів Росії, і хоч в російській системі голос у них тихий, шепочуть вони про дуже помітну проблему. Водночас із цим пропаганда військового часу роздмухує полум’я російського шовінізму6. Втрата державою міжнародного визнання. Гірших позицій на міжнародній арені РФ ще не мала ніколи. Ще декілька років тому, навіть за найгірших внутрішніх обставин увесь світ докладав би зусиль, аби запобігти розпаду ядерної держави. Міжнародна спільнота і досі Росію терпить… але терпець поступово уривається.7. Втрата владою легітимності. Як на міжнародній арені, так і на внутрішній, Путіну усе важче вигляди народно обраним президентом. Голосування на окупованих українських територіях відкриває прямий юридичний шлях до його невизнання. 8. Втрата адміністративної керованості. Централізація усієї влади у руках Путіна уже давно викликала обави щодо майбутнього режиму після його смерті. На даний момент адміністративна система ще не втратила керування, однак її вразливість поступово збільшується. «Вибори» президента стануть черговим викликом системі, що уже недовиконує завдання по мобілізації. Складність та масштаб адміністративних задач ростуть, а ефективність адміністрування – ні. Цей розрив між задачами і можливостями може набути кричного характеру. Крім того Росія уже давно бюрократизується, а це породжує лише ілюзію керованості. Я люблю повторювати, що бюрократія – не кермо, а рейки. Вона може гарантувати незмінність курсу, а не можливість швидко його змінювати.
Рано стверджувати, що умови для розпаду Росії склалися, однак російська влада уже запустила цілий ряд трендів, що ведуть країну до розпаду. І по жодному із цих трендів немає перспективи того, що він різко зміниться.
Розпад Росії сьогодні-завтра усе ще малоймовірний, але уже в рази імовірніший аніж декілька років тому. Чи наблизиться ця імовірність до неминучості залежить від того, чи зробить російська влада неймовірне – повернеться до адекватності.

Illustration

залиште свій відгук

Дякую за ваш відгук!

Вашу думку тут цінують!

Can't send form.

Please try again later.

Illustration