тероридіотизм

Illustration

тероридіотизм

Нещодавній ракетний удар по Україні, в ході якого постраждали наші лікарні, зокрема відома на всю Європу Охматдит, є частиною загальної російської стратегії терору. Нелюдська жорстокість із якою росіяни атакують українські міста і безпрецедентна нахабність із якою вони відбріхуються від відповідальності за власні злочини загальновідомі. Кожного разу після чергового особливо варварського російського удару світова преса приділяє усю увагу аморальності російських злочинів.

Однак, хочеться окрему увагу звернути і на патологічну тупість російської стратегії терору.

Подальші опосередковані погрози російської сторони (через Орбана та Захарову), натяки на загрозу для дамби уже Київської ГЕС (пусті з точки зору спроможностей) показують, що Путін розраховує на терор, як на спосіб примушення України до «миру» (під яким Росія розуміє виключно капітуляцію).

На третій рік війни можна було вже усвідомити, що терор не дає бажаного результату. Кожного разу українське суспільство реагує взаємодопомогою та сплеском волонтерства, кожного разу замість голосів про мир з’являються донати та добровольці. Якби можна було розраховувати на якийсь кумулятивний ефект, то за три роки в українській громадській думці мали би з’явитися хоч якісь тріщини. І вони насправді виникають, суспільство поступово втомлюється від війни… однак після кожного терористичного удару ці тріщини зникають, а суспільство утверджується у абсолютній необхідності боротьби.

Якби не постійний російський тероризм, удари по інфраструктурі, Буча, Каховка… Голоси із вимогою швидшого миру уже певне лунали би всією Україною.

Останній російський удар за різними оцінками коштував від 200 до 250 мільйонів доларів. При цьому він не приносить ані військової, ані стратегічної користі. Його ефективність можна оцінити хіба що як зворотну.

Мало того, чергова порція російського звірства сильно ускладнює Росії життя на зовнішньополітичній арені. Нещодавні путінські зусилля показати себе «миротворцем», хай навіть і з абсурдними попередніми вимогами фактичної капітуляції перед хоча б початком переговорів, знаходили деякий відгук у західній пресі. Тепер гратися у «миротворця» – сміховинно.

У час коли до Москви знову зачастили деякі світові лідери, зокрема Орбан і Моді, Путін показав – тиснути йому руку небезпечно для власного рейтингу будь-якого поважного політика. Президент Зеленський не даремно зробив випад у соцмрежах у сторони Нарендри Моді, він не ризикує погіршити відносили із Індією, а лиш робить обійми із Путіним максимально токсичними.

При всьому ідіотизмі російського терору, він має дві причини розуміння яких необхідне.

По-перше, Путін сподівається мирними жертвами задобрити свого кровожерливого виборця, якому обіцяв неможливі на фронті перемоги. Це війна не одного старого маніяка, а всієї країни. Путін знає, що показові звірства лише посилять його рейтинг і підтримку. Росіяни з готовністю будуть одночасно кричати «це не ми» і «давай ще раз!».

Усвідомлення кровожерливої природи російського електорату особливо необхідне нашим західним союзникам, які усе ще бояться розвалити Росії і сподіваються на перехід злочинної імперії до демократії.

По-друге, Путін переконаний, що будь-який спротив необхідно карати. Це – історична стратегія, яку Москва запозичила у монголів, ще будучи улусом Золотої Орди. Київ вперше зіткнувся із цим ще 1240 року, коли внаслідок навали Батия із більш як 50 тис. населення міста вижило заледве 2 тис.

Навіть зараз, коли війна перетворюється для Росії на затяжну катастрофу, Путін думає не тільки про Україну, а вже про наступні «спецоперації». Російська пропаганда прямо натякає, наприклад, Казахстану: «Хочете як в Україні?»

Світ має усвідомлювати, що російський терор є свідченням подальших агресивних планів.

Розуміти збочену логіку російського тероридіотизму необхідно. Безперечно, що її не можна виправдовувати, але необхідно передбачати. Європейські політики і так занадто довго пояснювали власну бездіяльність «непередбачуваністю» Путіна.

ІНШІ ДОПИСИ
Illustration

залиште свій відгук

Дякую за ваш відгук!

Вашу думку тут цінують!

Can't send form.

Please try again later.

Illustration