Третій день триденної війни

Illustration

Третій день триденної війни

Станом на початок третього року війни Росія продовжує наступ. ЗСУ вирівнюють лінію оборони після складного, але загалом успішного відходу з Авдіївки. Може скластися враження, ніби Росія сильніша на полі бою та наближається до своєї перемоги. Створення такого враження перед виборами президента у Росії та США і є метою наступу.
Росіяни просуваються бо Путін готовий марнувати життя своїх солдат десятками тисяч за можливість прикидатися, ніби Росія досі перемагає.
Взяття Авдіївки не відкрило для російських військ нового оперативного простору, не дало можливості для прориву українського фронту, не створило котла для ЗСУ, не стало стратегічним здобутком і вже точно не було виправданим з точки зору російських втрат. Головний здобуток російської армії – інформаційний. Пропагандисти путінського режиму переконують світ у тому, що «ЗСУ ніколи не зможуть перемогти російську армію, а тому Росія обов’язково переможе». В той же час, для обох армій правдивою лишається інша формула:
Віддалятися від поразки не обов’язково означає наближатися до перемоги.
При цьому не слід забувати, що саме Україна змогла дуже далеко відсунути перспективи потенційної поразки, а реалізація стратегічних намірів Росії виглядає не інакше як неможливою.
Фраза «Київ за три дні» уже давно стала мемом, насмішкою над величезним розходженням між очікуваннями російської армії, та її результатами. «Друга армія світу» за прогнозами навіть західних експертів мала взяти столицю України за 72 години, а «спеціальна військова операція» була розрахована максимум на місяць. Провал російських військ був настільки епічним та очевидним, що твердження Путіна ніби «усе іде за планом» теж перетворилося на незаплановану пародію режиму.
І от ми побачили не тільки третій день, але й третій рік. За цей час Росія не збільшила свої шанси захопити Київ, а втратила навіть тінь від них. Російська армія значно ослабла і в технічному і професійному рівнях, досі втрачаючи техніку і спеціалістів шаленими темпами. Можна було би припускати, що натомість російська армія набуває досвіду, але невпинні удари хаймарсами по шикуваннях росіян на відкритій місцевості породжують сумніви в обґрунтованості такого припущення.
На початку повномасштабного російського вторгнення Україні доводилося відбивати агресію дуже обмеженими засобами. Але навіть тоді російська армія не спромоглася реалізувати свої хтиві наміри. Україна ж за час війни здобула цілий ряд нових спроможностей, отримала новітні зразки зброї та техніки, розвинула та зміцнила свою військову інфраструктуру, розробила нові тактичні алгоритми, і при цьому досі чекає на посилення, зокрема у формі Ф-16 та нових видів далекобійних ракет.
Російська армія намагається видати за «непереможність» свою здатність втримати Токмак і захопити Авдіївку ціною, від якої будь-якому натівському генералу волосся посивіє. В той ж час, про «взяття Києва» перестали мріяти навіть найбільш відбиті російські пропагандисти.
Станом на третій рік війни, це Україна стала непереможною, а не Росія. Це російські стратегічні плани стали неможливими, а не українські.До української перемоги поки що далеко, занадто багато м’яса набито в російських окопах. Так, Росія усе ще здатна мобілізувати ще більше підданих (безпідставно називати їх громадянами), але давайте зіставимо цю можливість із деякими проблемами російської армії:
Погана розвідка – не вирішує.Низький рівень командування – не вирішує.Погана координація військ – погіршує.Логістичне забезпечення – погіршує. Рівень підготовки та бойового духу – погіршує.Рівень технічного забезпечення – не вирішує/погіршує.Політична та економічна стабільність у тилу – значно погіршує.Величезні втрати – компенсує, але водночас збільшує.
Це, звісно, не означає, що російська армія стане слабшою. Мобілізація забезпечить її ресурсом для м’ясних штурмів. Попередня хвиля мобіків допомогла зупинити український наступ, та навіть дозволила розміняти десятки тисяч трупів та Бахмут і Авдіївку. Але якраз така величезна ціна (і час витрачений на захоплення відповідних населених пунктів) демонструють, що мобілізація не перетворила російську армію на сильну та ефективну. Мобілізація просто зробила її більшою.
Остання надія російської армії, що у нас раніше закінчяться снаряди, аніж у них – люди.
Трампісти та ганебні інші плями майбутніх підручників історії на зразок Орбана, звісно допомагають у реалізації такого сценарію… але в кінцевому рахунку виробляти снаряди простіше і швидше, ніж виробляти нових росіян.
Захоплення Авдіївки, якому не радіють навіть зетники-воєнкори, показує, що Росія більше не воює заради перемоги. До Києва такими штурмами не дійти. Для Путіна ця війна перетворилася на боротьбу за передвиборчий рейтинг та потенційні переговорні позиції… А ще, на засіб ірраціональної помсти непокірному українському народові.
Путін готовий воювати далі, довго і дорого розмінюючи життя на задоволення власних впертості, кровожерливості та непомірного его. Він воює в умовах, коли перемога стала неможливою, а поразка – неминучою… Але неминуча не означає – близька. Поки що, Росія має вдосталь ресурсів, у тому числі й політичних, аби її відтягувати.

ІНШІ ДОПИСИ
Illustration

залиште свій відгук

Дякую за ваш відгук!

Вашу думку тут цінують!

Can't send form.

Please try again later.

Illustration