УКраїна і польща, історія і зерно

Illustration

Україна і польща, історія і зерно

Коли польські фермери висипають тони українського зерна, яке нерідко збиралося під обстрілами на замінованих полях, виникає спокуса «пригадати полякам усе». Звісно, поляки безпосередньо причетні до цих злочинів не мають виправдання, водночас розпалювання національно-історичної ворожнечі між нашими країнами завжди залишалося в інтересах росіян, а зараз відбувається у рамках операцій російських спецслужб.

Незалежна Україна вибудовувала підхід до українсько-польської історії за формулою «пробачаємо і просимо пробачення». Наша історія дійсно сповнена болісними конфліктами і взаємними образами. Нам є що пригадати полякам, панів Речі посполитої, крайових намісників Австро-Угорської імперії, українсько-польську війну 1918-1919 рр., концтабір Береза-Картузька, операцію «Вісла»… Поляки теж мають до нас свій список історичних претензій, і це – саме список, а не окрема образа на дії УПА. Можна довго показувати одне на одного пальцем і сперечатися хто почав першим, але ми не для того вивчаємо історію.

Неможливо змінити минуле. Так багато людей немов забувають цю очевидну істину, будуючи свою сучасність довкола справедливості до людей уже померлих. Цей поширений політичний симптом пояснює багато міжнародних подій, які навряд чи можна вважати раціональними. Усюдисуща боротьба із уже не існуючим «колоніалізмом», конфлікт на Близькому сході і навіть напад на Росії на Україну – усе це намагання зробити кращим минуле, а не майбутнє. Намагання виправити чи переписати події, змінити які уже неможливо.

Минуле слід вивчати не для того, аби його виправляти, а для того, аби робити із нього висновки.

Ми мали вдосталь конфліктів та образ як із Польщею, так і з Росією, а от висновки із цих конфліктів слід зробити зовсім різні. Українсько-російська історія показала, що наша довіра до росіян, наші спроби союзів із ними призводили до поглинання України та поступового демонтажу її автономії та державних інституцій. Від Батурина до Бучі, росіяни не припиняли влаштовувати різанину. Валуєвський циркуляр та Емський указ другої половини ХІХ ст. першими зринають у нашій пам’яті про винищення української мови та культури, але заборону друкувати книги українською мовою впроваджував ще Петро перший, 1720р. Звісно, тиск на українську культуру не припинявся і в радянську добу.

Найбільші трагедії української історії траплялися після того, як ми починали із Росією «дружити», але із поляками завжди було навпаки. Трагедії польської та української історії були, втрата державності, руїна, поділ наших земель ставали наслідком того, що ми із поляками сварилися. Розпад та поділи Речі Посполитої, українсько-польська війна 1918-1919 рр., взаємні етнічні чистки у Західній Україні найбільшої користі принесли Росії – найбільшому ворогові українців та поляків.

Висновки із наших конфліктів з поляками та росіянами зворотні: із поляками не слід сваритися, із росіянами не слід миритися.

Можна боротися за краще минуле і продовжувати колупатися у незагоєних ранах історії, це – легко. А можна усвідомити справжню цінність історії і використати її уроки, аби побудувати краще майбутнє.

Росія дуже хоче, аби образи між українцями та росіянами множилися, а не гоїлися. Черговий конфлікт на польсько-українському кордоні, очевидно інспірований саме Росією. Навіть попри те, що деякі польські фермери, щиро вірять, ніби захищають власні інтереси, перекриваючи кордон.

Заклики до Путіна «навести порядок із польським урядом», та перекриття українського транзиту до інших європейських країн, коли через Білорусь зерно мільйонами тон заходить безпосередньо у Польщу, не мають нічого спільного із захистом інтересів польських фермерів. За те, не тільки шкодять нашій економіці та військовим зусиллям, але й ставлять під загрозу національну безпеку самої Польщі. Не згадуючи вже про стратегічно важливі стосунки із Україною.

Виходить так, що українське зерно може потрапити на польський ринок тільки якщо було попередньо вкрадене росіянами.

Нам у свою чергу залишається діяти обережно. Ми не маємо можливостей та повноважень вирішити проблему на території Польщі. Цю проблему може вирішити лише польська влада.
Але влада боїться втратити підтримку напередодні виборів, адже фермерські протести досі підтримують 77% поляків. Саме ця цифра є для нас страшною і є найбільшою проблемою. Україні потрібно, аби протести фермерів втратили підтримку звичайних поляків.

Ми маємо донести тезу про те, що фермери, які висипають українське зерно, є не тільки злочинцями, а і зрадниками Польщі.

Зараз із поляками важливо розмовляти не мовою образ (вони й самі добре нею володіють), а мовою національних інтересів та безпеки самої Польщі. Але розмовляти потрібно, не тільки українській дипломатії із польською владою, але й звичайним українцям зі звичайними поляками.

ІНШІ ДОПИСИ
Illustration

залиште свій відгук

Дякую за ваш відгук!

Вашу думку тут цінують!

Can't send form.

Please try again later.

Illustration